Моє педагогічне кредо: Не забороняти, а направляти; не керувати, а співкерувати; не примушувати, а переконувати; не командувати, а організовувати. Я обрала такі підходи не дарма, оскільки інтеграційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві, вимагають нової школи, метою якої є створення «умов для розвитку і самореалізації кожної особистості», формування покоління, «здатного навчатися упродовж життя» («Національна доктрина розвитку освіти»).
Такий підхід є вимогою часу. Головними проблемами, на які сьогодні орієнтує дидактика, мають бути не просто питання «що вчити?», а «для чого вчити?» і «як учити?» Тому пріоритетами державної політики розвитку освіти є особистісна орієнтація, формування національних загальнолюдських цінностей, створення умов для формування життєвих компетентностей школярів.
Сьогодні особлива увага повинна приділятися практичній і творчій складовим навчальної діяльності. У вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів актуалізується роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної та творчої діяльності. Зрозуміло, що процес отримання інформації не є проблемою, для учня складнішим є оперування нею.
Критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти компетентність визначається як «загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню» (4. с.9), поділяється на такі основні групи: соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти, продуктивної творчої діяльності.
Питання формування компетентностей висвітлено в Концепції загальної середньої освіти – 12-річна школа, концепціях мовної та літературної освіти, Державних стандартах базової та повної загальної середньої освіти, нових програмах. Так, у програмі з української мови зазначається, що одним із головних завдань є «вироблення в школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях». Програмою з літератури визначено такі ключові компетентності: соціальні, мотиваційні, функціональні.
Орієнтація на компетентнісний підхід у визначенні цілей освіти є головною в роботах вітчизняних дослідників Л. І. Ломако, В. Раєвського, Г. Токмань, російських - І. Дахіна, М. Скаткіна, А. Хуторського.
Для формування життєвих компетентностей учнів практикую традиційні та інноваційні технології організації навчальної діяльності. Перевагу надаю особистісно зорієнтованому навчанню, основи якого висвітлені у дидактичних працях І. С. Якиманської, методичних посібниках Г. П. Гузика, А. Фасолі. Ця технологія сприяє індивідуалізації навчання, здійсненню диференційованого підходу, самовираженню, самореалізації особистості. Серед інноваційних методів застосовую інтерактивні технології, які пропагуються О. М. Пєхотою, Л. В. Пироженко, О. І. Пометун. Керуючись методичними порадами Л. Скуратівського, Г. Шелехової, використовую інформаційно-комунікаційні технології.
Як на уроках літератури, так і на уроках мови увагу приділяю розвитку ключових компетентностей: соціальної, мотиваційної, функціональної (Дод.1).
Застосовувані технології допомагають створити «суб'єкт – суб'єктні» стосунки, коли учень є суб'єктом пізнання. Для цього необхідно, щоб кожен усвідомив місце й значимість основних етапів навчальної діяльності, як-от: мотивація – цілеутворення – планування – організація навчальної діяльності – реалізація завдань – рефлексія – контроль і оцінювання.
Важливою умовою навчання й першим кроком до формування компетентності учня є внутрішня мотивація (самомотивація). Уміння й бажання навчатися – це той фундамент, який маємо закласти як учителі.
Тому перед кожним уроком шукаю відповідь на «вічне питання»: як побудувати навчальний процес, щоб урок викликав емоційне піднесення в школярів, неодмінно позитивно впливав на їхні почуття і мислення, збагачував їх досвідом самостійних пошуків і роздумів.
Під час наступного етапу – етапу цілеутворення вважаю за необхідне, щоб учні брали в ньому участь. Намагаюсь, щоб, крім переліку знань, які учні повинні засвоїти, вони бачили і перелік умінь, якими зможуть оперувати. Ефективним є спільне з учнями планування роботи на уроці. У процесі організації навчальної діяльності прагну гнучкості у виборі прийомів, нестандартності, створення ситуацій, які «оживлюють» уроки, при цьому враховую навчальні потреби дітей, їх індивідуальні здібності.
Ефективним на цьому етапі є проблемне навчання. Для полеміки вибираю те, що може викликати труднощі в розумінні авторської позиції, схвилювати. Ось низка проблемних питань, над якими була організована робота: «Григорій Многогрішний – український супермен чи приклад для наслідування?», «Палагна – кат чи жертва?», «Чи зуміли вирватися брати Половці із «подвійного кола»?».
Сприяють формуванню у школярів соціальних компетентностей такі питання: «Чи живуть Борулі у наш час?», «Чи змінилась вартість землі сьогодні і в часи, зображені у творі «Земля О. Коюилянської?».
Ефективним для виявлення та розвитку творчих здібностей учнів середнього шкільного віку є проведення уроків-подорожей, рольових ігор, уроків-фестивалів, уроків-вистав, уроків-вікторин. Для дітей старшого шкільного віку більш цікавими є нестандартні уроки, які сприяють формуванню духовного світу, загальнолюдських цінностей, що є складовими соціальної компетентності: урок-пошук («Пошуки сенсу життя героями драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», «Пошуки щастя героями повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків»), урок-відкриття, урок-дослідження («Що є найважливішим для героїв повісті «Земля» О. Кобилянської?»), урок-портрет «Яскравий світ художнього слова Л.Костенко».
Одним із найефективніших для формування життєвої компетентності, на мою думку, є метод проектів, який передбачає вирішення певної проблеми та орієнтується на самостійну дослідницьку діяльність учнів – індивідуальну, парну, групову.
Практикую підготовку міні-проектів, зокрема на уроках, де вивчаються значні за обсягом оглядові теми: «Становлення нової української літератури», «Література 40-60-х років ХХ ст.», а також життєвий і творчий шлях письменників. Типи проектів найрізноманітніші: дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні, практично-організаційні тощо. Обов'язковою умовою завершення роботи над проектом є створення презентації, зокрема комп’ютерної (у програмі Power Point), та її захист; ефективним є складання опорних схем, таблиць. Тому можна говорити про систему роботи із здібними та обдарованими учнями.
Метод проектів безпосередньо пов'язаний з реаліями життя. Аналізуючи літературний твір, учні відкривають для себе те, що зачіпає інтереси кожного. Наприклад, вивчаючи повість О. Кобилянської «Людина», десятикласники створили проект, у якому наскрізними питаннями були: «Що являє собою людина; яка її біологічна сутність; людина і сучасність; сила особистості?» Учні розкрили своє бачення поняття «успіх у житті»,зуміли захистити свою життєву позицію щодо самовдосконалення й бажання розвиватися, творити, досягати. Особлива увага приділяється визначенню конфліктного підґрунтя розгортання основних сюжетних ліній, проблематики, життєвих прагнень і духовного світу головних героїв, ідейно-емоційних оцінок твору.
Потрібно пам’ятати, що, формуючи творчу особистість, передусім необхідно:
- закласти міцний фундамент – збагатити знанням великої кількості фактів;
- дати значний словниковий запас, навчити вільно висловлювати думки;
- виробити вміння аналізувати, синтезувати, класифікувати події, привчити мати про них власну думку;
- навчити дитину орієнтуватися у великому потоці інформації, вибирати з нього основне.
Сьогодні суспільству необхідно мати випускника, який не тільки знає і вміє здійснювати якісь операції, а людину компетентну, в якій поєднано «знаннєві» уміння і соціально-культурна поведінка, ініціативність, здатність працювати в групі, прогнозувати й досягати своєї мети. Важливо, ураховуючи не тільки знання й зміст літературної освіти, формувати універсальні навички й компетенції, які випускник зможе реалізовувати, застосовувати впродовж усього життя для свого сталого саморозвитку.
У науці й практиці активно використовуються поняття «компетентність» і «компетенції». Ми виходимо з того, що компетентність – реально сформовані особистісні, професійні якості та мінімальний (на сьогоднішній день) досвід роботи вчителя (школяра), який і засвідчує його рівень майстерності тощо; компетенції – задана вимога, норма освітньої чи професійної підготовки учня, студента, вчителя, якими вони мають оволодіти, щоб стати компетентним.
Також необхідно зважати й на ту обставину, що в різних ситуаціях компетентність може переходити в компетенцію і навпаки. Наприклад, у загальній моделі випускника літературна компетентність є компетенцією, в системі філологічної освіти учня є мовна й літературна компетентність, яка формується вчителем-словесником.
Щоденна робота по формуванню життєвих компетентностей спрямована на реалізацію такої моделі випускника школи:
Випускник – це
гармонійно розвинена
особистість
Готуючись до кожного уроку, прагну зробити процес навчання багатоаспектним: виробити в учнів уміння грамотно писати і висловлюватись, емоційно розповідати, доречно підібрати слово у певній ситуації, передати своє ставлення до зображуваного тощо. За таких умов реалізується кінцева мета вивчення мови і літератури у шкільному курсі освіти, а з іншого боку – школярі пізнають життя і всі його глибини, вчаться не розгублюватися у його круговерті.
Учитель не повинен зупинятися ні на своєму навчанні, ні в своїй творчості, ні в оволодінні новими методами і прийомами. Якщо педагог припинив своє творче зростання, значить, він перестав жити. Саме про це писав і Б. Степанишин: «Творчість учителя-словесника треба розуміти не як суцільні методичні новації, а як постійне прагнення уникнути трафарету, одноманітності, що вбиває дитячий інтерес. Невпинний пошук і тремтливе очікування інтелектуального задоволення учнів від зустрічі зі світом образів красного письменства – ось результат творчості мовника».
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Сологуб А. Технологія креативного навчання // Завуч. – 2005. – №28.
2. Токмань Г. Специфіка, структура, типологія уроків літератури.
Узагальнення індивідуальної творчості вчителя // Дивослово. – 2003, №10.
3. Фасоля А. Мета, зміст, технологія уроку // Дивослово. – 2004. – №8.
4. Фурсова Л. Від літературної компетенції – до життєвої компетентності
(Формування літературної компетенції учнів на уроках української літератури в
процесі використання контекстних матеріалів) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005, №5.
5. Шелехова Г. Використання комп'ютерних технологій на уроках української мови // Українська мова і література в школі. – 2006. – №8.
6. Микитюк В. Принципи проблемності викладання української літератури // Дивослово. – 2005. – № 1.
7. Родигіна І.Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. – Харків. – 2005.
8. Ситченко А.Л. Педагогічні технології на уроках літератури // Дивослово. – 2002, №10.
9. Токмань Г. Сучасні навчальні технології та методи на уроках
української літератури // Дивослово. – 2002. – №10.
10. Тубельський Олександр. На шляху до компетентнісно спрямованого змісту освіти\\Українська мова та література. – 2004. – Жовтень (№ 38). – С.3-4.
ДОДАТКИ
Додаток №1
Шляхи формування ключових компетентностей
соціальні функціональні мотиваційні
● вміння аналізувати, ● усвідомлення літера- ● розвиток
інтерпретувати твір; тури як складової час- самостійності
тини українського народу; мислення;
● формування загально- ● знання сюжету й поза- ● розвиток творчих
людських цінностей; сюжетних елементів; можливостей;
● вирішення проблемних ● уміння визначати худо- ● розвиток здатно-
питань; жні особливості твору; сті до навчання;
● уміння аналізувати ● виявлення міжпредмет- ● розвиток мотивації
вчинки героя; них зв'язків; навчання.
● уміння "перевтілитися" ● уміння переказувати
у героя твору; твір, виразно читати,
декламувати напам'ять;
● уміння визначати ● оперувати поняттями
актуальність твору, теорії літератури;
проводити паралелі з
сучасністю;
● уміння спілкуватися, ● уміння висловлювати
вести діалог; свою думку зв'язно;
Немає коментарів:
Дописати коментар